Хрестини!

Всі наші малюки вже офіційно охрещені. Першою синочка охрестила Ярина (для чого спеціально приїхала до Львова), потім Наталя, а останньою Христя (яка теж примчала хрестити  доцю в Україну). Про це трохи детальніше далі...

Ярина: Де і коли охрещувати Алекса я вирішувала до останнього. Треба було вибрати чи на Пальмі чи у Львові. З одного боку, хотіла охрестити якнайшвидше, але до Львова планувала їхати аж в серпні; а з іншого, тут на Пальмі не маю аж таких близьких друзів на роль хрещених та й якось не серйозно тут до цього ставляться, а хотілось щоб це було святково і важливо для усіх. Але раптом появилась можливість їхати до Львова раніше, у червні, але без чоловіка. Тому вже треба було вирішити чи робити хрестини тут, але так суто для себе і з незрозумілими хресними, чи у Львові, з родичами і друзями, які так чекали цього, але без Мартіна! Переміг Львів:) Хто буде хресними мамою і татом теж не знала до останнього. Найбільше хотіла, щоб це була наша Ярема і дуже втішилася, коли вирішила, що приїду до Львова вже після народження її синочка (бо вагітних ніби не беруть за хресних) :) А на роль хресного дуже вдало підійшов мій друг ще зі школи, який вже тепер є чудовим чоловіком і татом! Я розумію, що мій Алекс не буде бачитись з хресними аж так часто, але не це головне... впевнена, що вони його полюбили і будуть завжди про нього пам'ятати:) Наш Олександр став християнином 21 червня, а охрещував його наш сімейний друг-священик, який ще колись вінчав нас з Мартіном. Після церкви разом з родичами і друзями відсвяткували цю подію у нас вдома. Тому все було дуже душевно і по-сімейному... так, як я цього і хотіла :) До речі, ім'я для малявки ми з чоловіком остаточно вибирали по дорозі в пологовий 7 квітня. Серед варіантів було ще ім'я Марк, але обоє більше схотіли, щоб синочок називався Олександр. І навіть в тутешніх іспанських документах так і записали Oleksandr (певно, доведеться йому завжди по буквах диктувати своє ім'я, бо для місцевих то незвично:).

Наталя: Добре, що на початку вагітності я позбулася, ну майже позбулася, особливого ставлення до забобонів. Тож малому не довелося дихати хатніми порохами, доки ми не похрестили його. Вже в третій день після народження ми усім сімейством здійснили довготривалу подорож до мого стоматолога, який усунув дефекти, що з'явилися під час родів (бережіть свої зуби, а то в найпрекрасніший момент у житті можете позбутися одного з них).То ж ми не ховали малого від "злих очей" і не чіпляли на возик червоних стрічкових руж (які чіпляють на коней), бо вірили, що все буде добре:) Та найважливіше питання довгий час залишалося без відповіді: кого ж обрати для такого почесного звання - "хресна мама"?Я перебирала в своїй голові усіх, тих хто протягом дев'яти місяців піклувався про мене, цікавився про стан мого пуза, та найважливіше - підтримував мене, коли гормони з усіх сил били в голову. Такою виявилася моя Наталька. Ми знаємо один одного не довго, познайомилися саме тоді, коли я завагітніла. Та хочеться вірити, що не помилилися, що Ярема не буде належати до тих дітей, хто спілкується з хресними лише на власні уродини.
Мабуть, обираючи наставників для малого, я думала в першу чергу про себе, про те, з якими людьми хотілося пов'язати своє життя, що б не трапилося. Та якщо ці люди ставляться так гарно до мене, то немає сумніву, що їхнє ставлення до Яреми буде ще кращим. Зараз вони лише вчаться, як правильно спілкуватися з малюком: Влад постійно проводить паралелі між нашим пупсом та своїми котами, а Наталя панічно боїться тримати немовлят на руках, тому тренується на ляльках. Так приємно усвідомлювати , що цей досвід допоможе їм з власними малюками, як і мені домогло те, що багато років тому  коліжанка Іра, побачила в мені ще такій не впевненій та інфантильній, кандидатку в хресні для свого першого синочка:)

Христя: Нарешті ми прибули в Україну і першим ділом охрестили нашу малявку. Добре, що УГКЦ сучасні і мобільні, то мені вдалось організувати все дистанційно - телефоном і мейлами. Переживала правда за хресних, бо їм сказали шо буде іспит і мають знати купу молитов. Але все обійшлось, то була звичайна приємна розмова зі священиком. Похрестили Дзвениславу 25 липня в Костелі Єзуїтів. Все було дуже мило і душевно, без жодних організаційних стресів. В суботу були лише найближчі люди, зовсім не багато, опісля ми заїли подію в монс піусі. А в неділю зібралася вся дорога родина на дачі в селі. Трохи нам дощ зіпсував барбекю і доця мерзла, але все пройшло файно. Свою тонну цукєрок ми зібрали хехе:). За хресних взяли друзів - мою чудову коліжанку, з якою жили разом в студентські роки (від неї хотілося б щоб Дзвінка успадкувала хороший гумор, відчуття смаку і легке відношення до життя гг:) та чоловікового друга ( від нього хотілося б запозичити доці цілеспрямованість:). Загалом, я дуже всім задоволена бо справді все вийшло чудово. І з хресними ми точно вгадали, бо вони просто не відривались від малої протягом дня:) Та й зрештою саме ці двоє дистанційно після народження малої тероризували нас з чоловіком - шоб ми висилали фотки і о яка вона чудова, вже хочу страшенно їі побачити, коли ви вже будете і тд. По тому ми і зробили висновки:) Імя Дзвенислава від самого початку було в нашому списку імен як таке що подобається але ми його викреслили першим, бо воно надто довге, враховуючи наше довге прізвище. Але в кінці мали два варіанти вже коли вернулися з пологового - Юстина і Дзвінка. Перемогла таки Дзвінка, за яку виступав більше чоловік. Ось так. Кумедно, на деяких ізраїльських документах не влізлася остання буква і доця стала Дзвенислав гг:)