Історія перша. Христіні пологи!

На прохання читачів, коротко опишу свої пологи. Процес "ставання мамою", яким і завершилась моя чудова вагітність, яка тривала 38 тижнів і 4 дні. Далі без страшних деталей:)

Десь у мене було відчуття що до 26 березня я свою малявку не доношу, бо часто натрапляла на інформацію, що дівчатка не люблять засиджуватися до кінця терміну. Але я налаштовувалася зустріти маму, яка прилітала 17 березня і на тому тижні народити, але сталось все швидше:) У пятницю 13го у мене почала відходити слизова пробка. Я трохи перелякалась бо попереднього вечора дуже багато находилася, їздили з чоловіком в Тель-авів побачитись з друзями з України. Вночі я ледве вставала в туалет, так боліли ноги. А в п'ятницю в обід вже побачила цю пробку з кров'янистими виділеннями. На всяк випадок, з'їздили в пологовий перевірити чи все ок. Мені зробили монітор (який до речі показав що в мене були тренувальні перейми але я їх зовсім не чула) та оглянули. Лікар підтвердила, що це відходить пробка і що відкриття у мене вже 2 см. Ну і додала в дорогу, що пологи можуть бути як зовсім скоро так і за тиждень. Тому я далі думала собі що маю ще тиждень чи кілька днів в запасі. Наступного дня було все без змін, а от в неділю зранку я прокинулась з легким ниючим болем "як при місячних". Відправила чоловіка на роботу (так, тут неділя робочий день) і займалася дозбируванням сумки в пологовий. Цей дивний біль повторювався але я не звертала на нього увагу, бо пишуть в неті що при відході пробки може нити низ живота. В обід біль трішки посильнішав і відразу став періодичним. Я згадала про цей біль коли він був десь з інтервалом 15-20 хв. Думаю, чого це він став частішим. Але й далі не вірила що це можуть буи перейми, бо всі кажуть що перейми це біль, який ніколи не відчував раніше і часто супроводжуються болем в спині. А мій біль був знайомим, як при місячних, просто став більш спазматичним. О годині 16й, я вже відраховувала частоту 5-7 хв. Моя аплікація для айфону, яка рахує перейми, вперто доводла що вони не періодичні і в пологовий ще не їдьте, гг:) Деякі перейми були сильніші деякі слабші. Мене кидало то в жар, то трусило від холоду. При одній переймі я скидала з себе весь одяг, а при іншій надягала в'язаний светр. При деяких лежала, сиділа чи каталась на фітболі, але головне це дихання - вдих на рахунок 4 і видих на 8. Так я й прочекала чоловіка з роботи до 7ї години, не хотіла йому дзвонити і турбувати. Чоловік прийшов, повечеряв і десь біля 8ї ми вирішили їхати в пологовий, перейми були вже кожних 3 хв. Але ні кричати ні стогнати мені не хотілося. Просто дихати і щоб мене ніхто в ці секунди не чіпав.

В пологовому спочатку оформили всі документи і лиш потім спитали які пологи. Як дізналися що перші то сказали - тю, дивлячись на вас то у вас певно тільки початок перейм і відкриття зовсім маленьке. То махнули на мене рукою і сказали чекати. За якийсь час перевірили розкриття і воно було вже 5 сантиметрів. Мене похвалили за витримку, що я сильна жінка бо тихо перетерплюю перейми на такому відкритті. Відразу перевезли мене в родильну палату, там було затишно і зовсім не страшно. А якраз цього я боялась що як побачу те страшне ліжко і лікарів довкола відразу втрачу свідомість:) Чоловік мужньо мене розраджував, масажував спину, гладив по голові, але коли були перейми я просила його замовкнути і забрати від мене руки. А от між переймами жодного болю не було, був час відпочити і пожартувати. Ми слухали Тома Йорка і дивились одним оком ізраїльські новини на телику перед ліжком. Також ми попросили вимкнути нам трохи світла (так нас вчили на курсах, а шо, не дурно ж ходили) і це додало такої легшої атмосфери. Акушерка сказала мені, що на такому відкритті можна взяти епідуральну анестезію. До того мої аналізи не дозволяли мені взяти епідурал, але в п'ятницю мені їх зробили ще раз і рівень кровяних тілець піднявся, тому надія на епідурал з'явилася. Отже я її таки взяла. Хоча чоловік спитав - а може таки без неї? ти ніби нормально тримаєшся. Але все таки перейми частішали і довшали і я була не проти полегшення. Десь близько 9ї години мені дали епідурал і відкриття було майже 6 см. Нас залишили самих в палаті і навідувались час від часу подивитися розкриття. Оскільки болю я не відчувала то ці години ми провели чудово, очікували побачити нарешті нашу малявку і про щось теревенили. Пологи приймала одна-єдина акушерка, хоча там якраз прийшла нова зміна і всі дівчата, а то була російськомовна команда медсестер, зайшли до нас в палату знайомитись. Акушерка прийшла перед 12ю і сказала тужитись і шипіти коли там треба було і все, витягнула малявку мені на живіт. Анестезія зовсім позбуває болю проте відчуття тиску дитини на таз відчувається і проходження теж, шо впринципі мені сподобалось. Ось так о пів на першу ночі ми стали батьками. Дітьо дивилося на нас великими очима і не ридало, хоча крикнуло трохи, як її тільки витягнули і то було так дивно-дивно бо вона ні кого не схожа. Єдина думка, яка мене в той час посягнула це - чиє воно і звідки? невже моє?:) Маля трохи полежало на мені потім прийшла лікар зашивати розриви, а малявку тримав на руках чоловік, пізніше я спробувала прикласти її до грудей, вона чемно послухалася. Потім нас перевезли в післяродову, малявку забрали з чоловіком на огляд і залишили її до ранку в медсестер, аби я виспалась. Чоловік теж поїхав домів спати, а зранку ми всі втрьох знову зустрілись. Дія анестезії минула за кілька годин після родів, тобто десь під ранок і я дуже боялася аби різко не відчула весь біль від розривів, але воно салось все якось плавно і, чесно, той біль зовсім виявився не сильним, як я думала. Далі в нас теж все ідеально - з'явилось молозиво, а при виписці з пологового в середу зранку відразу після сніданку з'явилось молоко.

Ось така наша історія. Не знаю як би вона в мене виглядала за відсутності анестезії, але так, то все чудово, в мене гарні спогади, пологи без жодного крику чи стогону, без відчуття страху, такі як я собі навіть й не уявляла. І от вже чуть більше тижня як я мама, моя красуня Дзвінка посопує у візочку, ми вже ходимо гуляти і я важу вже стільки скільки ж до пологів, отак от відразу, я аж здивувалась бо пузо зникло ще в пологовому.

Дякую всім читачкам і читачам, які разом зі мною з кожним моїм постом переживали мої вагітні емоції. То буде гарно колись заглянути сюди і перечитати все це, аби освіжити пам'ять.