Бюрократія!

З появою малявок всім нам довелось стикнутись з бюрократією. Ми збирали довідки, стояли в чергах. Тільки Ярка все зробила за 5 хвилин в Іспанії:). Про все далі...

Наталя: Коли Яреми ще й в планах не було, наявність дитини в нашій сім'ї здавалося чимось надто складним. Думаю, біда усіх нас в тому, що ми вигадуємо собі труднощі, надумуємо проблеми. Мабуть з метою, щоб нас хтось пожалів, чи що??? Але чим старшим ми стаємо, тим наші надумані проблеми стають більшими, а людей, які зможуть пошкодувати - все менше… То ж для чого це все? От і в мене таке ж було, коли уявляла нас з Михою батьками. Здавалося, що з наявністю дитини проблеми так і сипатимуться на мою нещасну голову. І зараз, коли нашому котигорошку вже 5 місяців, розумію, яким же дуреписьком була, коли про таке думала. І прикро, що більшість пар так і вважають, адже набагато приємніше ставати батьками будучи молодшим, більше сил і не так переймаєшся усіляким, і не так трясешся над тим дитятком. Спостерігаючи за тим, як моя мама проводить час з Яремою, тішуся, що живемо ми окремо, бо в іншому випадку, малий виріс би у надто «тепличних умовах». Мабуть чим молодші батьки, тим менше трясуться над своїми дітьми, бо ще й про себе хочеться подумати. Усі мамочки- квочки мене зараз заклюють… та я не ставлю молодшого Ярему на найвищу сходинку у нашій сімейній драбині і не вважаю його тим, навколо кого зосереджується все моє життя. Якщо так робити, то де ж брати час на себе, на власну реалізацію? Так сталося, що декілька тижнів тому, я відлучила його від грудей і чесно кажучи, почуваю себе набагато комфортніше. Тепер я більше володію своїм часом, адже роль «матері-годувальниці» виконує і Миха і моя мама, які залишаються з карапузом, коли бігаю у справах. Це так, ліричний відступ, бо вже давно нічого не писала:)

Ото ж, говоримо про документи для малечі. Перше з чим зіштовхнулася - це свідоцтво про народження. У нашій державі все досить дивно продумано… для того щоб отримати свідоцтво потрібна присутність обох батьків, якщо твій чоловік «доїждаючий». Для чого??? То ж прибувши до РАЦСу ми з Михою по черзі бігали на 2-ий поверх, підписуючи різноманітні папери, бо з візком туди не заїдеш. Неймовірно потішили й працівники, які під час вручення свідоцтва увімкнули марш для дотримання урочистсті атмосфери, а також тітонька, голос якої раптово змінився, а з її вуст посипалося – «у цей святковий день.». Наступне – це оформлення допомоги для новонародженого, такий собі подарунок від держави. Цікаво, чи хтось з батьків витрачає ці гроші на дітей? Мами-квочки мене заклюють вдруге, та я з нетерпінням чекала нарахування коштів, щоб протринькати їх на себе:) уся процедура не зайняла багато часу: купка документів, агресивні бабульки в черзі, та трохи моєї наглості – і за 30 хвилин я справилася з поставленою задачею. На черзі прописка. От вже 3й тиждень чекаємо відповіді з ВВІРу щодо обробки наших документів. Якби не запрошення моєї іспанської куми, то б і не заморочувалися з Яреминим місцем проживання. А ще паспорт, візи… То навіть думати не хочеться скільки часу все займе. Та думки про зустріч з кращою колежанкою, похресником і пальмами полегшують чекання.

Ярка: Я завжди була якась така далека від всяких бюрократичних штук...мене оминав складний процес вироблення якихось документів чи довідок. Навіть вже коли переїхала в Іспанію, то за всі співбесіди і офіційні папірчики домовлявся мій чоловік, бо я ще не знала мови :) хоча тут не треба оббивати пороги ста кабінетів, щоб отримати якийсь документ. Через Інтернет реєструєшся на певний день і годину, приходиш і все! Так було з моєю реєстрацією тут, з нашою розпискою, з карткою резидента, з водійськими правами, з банківськими картками і всім решта. Тож коли народився Алекс теж не було мороки з його документами. За місцем проживання його зареєстрували автоматично з пологового. За тиждень після народження ми лише застрахували його і вписали в нашу "сімейну книжку" (це документ, де записано, що ми офіційно одружені і куди вписують дітей). Тоді наш Олександр став офіційним громадянином Іспанії :) Шоб виробити медичну картку, треба було сфотографувати малого "як на документи". Виявилось, що сфотографувати кількохтижневу дитинку, яка ще сама не тримає голову, не так вже й легко, гг :) спочатку треба було знайти фотосалон з "живим" фотографом, а не автоматичну фотокабіну (яких тут більшість), потім треба було розбудити мацьопку, який в перші тижні свого життя тільки прокидався, щоб поїсти, ну і потім, найскладніше, втримати його на одній руці в сидячій позі, іншою рукою притримуючи голову :) фотографія вийшла не з найкращих, але головне, що вийшла!! Перед поїздкою в Украіну, коли Алексу було 2 місяці, треба було зробити його ID картку і паспорт (для поїздок за межі ЄС). Я, звісно, вже думала, що наша подорож накрилася, бо то ж треба чекати на паспорт...але, виявилось, що це діло 10-ти хвилин!!! Головне перед тим зареєструватись на певну дату. Уявляєте?? Пластикова ID картка і паспорт (такий, як наш закордонний) виготовляють ПРИ ТОБІ впродовж КІЛЬКОХ ХВИЛИН!! (уявлення не маю що в Україні роблять з паспортами кілька місяців!). І коштують всі довідки в межах розумного і, звісно, все офіційно. Паспорт і ID діють 2 роки, хоча Алекс вже не схожий на того щокатого карапуза, яким він вийшов на фотографії :)

Христя: Куди ж без бюрократичних процедур після народження малявки? Ще в госпіталі нам видали купу писульок на івриті. Одна з них була найважливіша - засвідчення народження дитини таких-то батьків в тому-то госпіталі. В міському відділенні міністерства іноземних справ ми той папірчик обміняли на англо- та івритомовний документ birth certificate, який потім переклали в нотаріуса на українську, завірили і обміняли в укр.посольстві на українське свідоцтво про народження. Ну але в нашому посольстві як завжди - не доказують до кінця що точно треба, бережуть наче велику таємницю список необхідних документів, тому ми двічі доносили справки і просили в міністерстві ізраїльському повернути нам госпітальний документ що їх здивувало, бо нікому його не тре зазвичай і тд. Потім ше раз подали в нашому посольстві документи на закордонний паспорт для дитини, адже збирались їхати в Україну тай підпали під ці нововведення для новонароджених. Чекали паспорта два місяці, ніхто з посольства не дзвонив, ми сиділи на валізах бо хотіли в липні домів, сама я два тижні не могла додзвонитись але таки підняли єдиний раз слухавку. Я сказала що два місяці жду паспорта гляньте чи є, а мені - ой, люди по 6 міс чекають і нічо. Отака перша прекрасно-ввічлива фраза. Але таки глянула і наш паспорт був. Ми шасливі поїхали додому на місяць щоб не згоріти під палючим ізраїльським сонцем яке в липні-серпні найгарячіше. Вдома нас чекали нові бюрократичні кола пекла - приписка дитини і оформлення соцдопомоги. Довго думали де приписати чи в мене в Золочеві чи в чоловіка у Львові, але наразі приписали в мене. Ну то ми теж три рази ходили і доносили довідки - то шо муж не проти, шо мала зі мною приписана, що в його жеку точно кажуть шо дитина там не проживає. Це все такий брєд, я щиро бажаю всім цим чинушам особистої зустрічі з Саакашвілі і швидкого звільнення. Ну а нам всім реформ в цій системі і людського ставлення. Поки приписувала малу то довелось заповнити цілих три нещасних однакових папірчики і понаставляти з десяток підписів в якихось журналах розграфлених в клітинку, курча. Якась дурня. Ну з соцдопомогою було легше - я заздалегідь знала список необхідних документів. Просто відкрила рахунок в банку і подала все туди і вже перший транш грошей навіть прийшов, нам прозвітувала бабуся)) Було би класно відкласти ці гроші на якийсь рахунок дитині і так збирати якісь суми, а потім подарувати на повноліття і сказати - їдь солодка моя, подивись цей світ;)))