Ярина: Завжди не надто захоплювалась фотографіями вагітних жінок. Не аж такими прекрасними вони мені здавались. Але тепер, коли сама в такому стані, то смаки трохи змінюються:) Насправді, тільки зараз починаю відчувати себе вагітною, бо пузо починає рости і вже стає важче рухатись. Мартін, коли бачить мій вже немаленький живіт, жартує: "Оу, слухай, то точно не від піци, ти справді вагітна!", гг:) Але я не розтовстіла, не запухла і виглядаю нормально - тому якраз зараз і хотіла б зробити якісь спільні сімейні пузаті фотографії на згадку. Ну, не знаю чи мій чоловік дуже любитель позувати до фото, але на декілька точно його вмовлю. Я не надто сентиментальна, але коли щось відбувається вперше і ще й таке важливе - то було б чудово зберегти найяскравіші моменти періоду вагітності і початку життя бейбіка у фотографіях і пам'ятних речах. Якраз на днях бачила фотографії хендмейдівського альбому першого року життя дитини. Але, знаючи себе, руки до такого в мене точно не дійдуть. Хоча є варіант напроситись на подарунок від якоїсь творчої коліжанки:) Наразі до такої колекціі я маю тільки роздруковані фото з узд. Ну, вже щось. Колись вдома знайшла шматок тканини, який чіпляли моїй мамі на руку, коли я народилась...з написаним прізвищем, вагою і зростом. Не знаю чи іспанці таке роблять, але якшо так - то таке точно не треба викидати. А потім підуть багато перших моментів з життя нашої нової сім'ї, які захочеться якось зберегти, щоб потім згадувати як то було:)
Наталя: Я впевнена, що найважливішою пам'яткою про мою першу вагітність буде цей блог, а найприємніше, що й малюк, за багато-багато років, коли чекатиме своїх діток, зможе прочитати, як саме це було в його мами. Я дуже тішуся від того, що ми троє зробили це - і завагітніли, і розпочали свій спільний щоденник. Мабуть це не було б настільки по-особливому, якби усі жили в одній країні, та іноді так хочеться, щоб поруч був ще хтось такий пузатий, дратівливий, постійно сонливий як і я. Тест на вагітність я не зберегла, бо на той момент не вважала його настільки переконливим, а все-таки чекала на вердикт лікаря. В будь-якому випадку, для альбому зі спогадами, я можу ще раз надзюрити на пластикову паличку, та чи матимуть мої спогади після такого приємний запах?:) В гаманці я ще досі ношу листочок, на якому лікар записала свій особистий номер та годину, коли я повинна перетелефонувати, щоб дізнатися результати аналізів. Коли сходила на перше УЗД, мені роздрукували фото казявочки, тоді він був такий малюсінький на фоні чорної порожнечі, а вже зараз не поміщається на моніторі. Фото я скопіювала та надіслала усім своїм на електронні скриньки, щоб в разі чого, мати змогу роздрукувати будь-де та будь-коли. Наразі, цю картку вважаю найважливішою в нашому сімейному житті, бо саме тоді я по-справжньому усвідомила, що в нас буде малюк. Напланувала собі декілька сімейних фотосесій. Добре, що Михайло погоджується на усі мої забаганки. Єдина умова, яку він поставив, щоб це не було у лісі і щоб ми не були напівоголеними, бо і такі зйомки були в нашому житті:). Не впевнена, що погоджуся зберігати кусочок пупчика нашого малюка, бо як на мене, то трохи гидко, але всяке може бути. На щастя, такі особливі події надовго закарбовуються у моїй голові, я досі пам'ятаю дату і місце, коли були перші в моєму житті цьомки-бомки, пам'ятаю день, коли познайомилася з Михайлом, пам'ятаю, як він мені освідчився, тому і ці особливі місяці я не зможу забути:)
Христя: Ось вже 8й місяць як ми з чоловіком звикаємо психологічно, що наша сім'я це вже не двоє осіб, але й досі не можемо в це повірити. Ми вже бачимо як росте малятко, знаємо коли воно активне ,а коли спить, переживаємо як то все буде, щось собі плануємо на майбутнє - це все вперше для нас і дійсно якось по-особливому. Чесно кажучи, про вагітну фотосесію я не думала раніше, вони мені не завжди подобаються, бо часто це виглядає як товста вагітна і чоловік який ледве може її обійняти, постановочно і негарно. Проте останнім часом я схиляюся до думки, що кілька емоційних фоток нас двох з чоловіком, де я пузата, а він щасливий було б класно мати:) Бо в мене нема другого підборіддя, підпухшого "вагітного" обличчя, купи зайвих кілограмів, а відтак я собі подобаюсь і можу подобатись на фотках. Ех, були б ми у Львові де маємо багато друзів-фотографів, то все виглядало б простіше. Тут на жаль маємо лише наш професійний фотик, то цими вихідними будемо пробувати якось себе зазнимкувати. Якщо не вийде, то чоловік поцокає мене саму хоча б. Щодо інших пам'яток, то звісно ні першого тесту на вагітність ні фотографій узд я не викидала. Щодо тесту, то думала хай полежить, викину його потім, гг. Але вирішила, що тепер оформлю собі все це в дитячий альбом. Я люблю іноді креативити. Моя коліжанка подарувала мені кльову книжечку від в-тва Старого Лева, де можна вклеювати всілякі штучки (дякую Лесик), такшо я туди затасую і тест і фотки узі, і фотки вагітні і вже потім бейбіка (головне їх роздрукувати), наш список потенційних імен для малої, який висить зараз на холодильнику, а пізніше браслетик з номерком з пологового ну і так безкінечно можна. Вагітних шмоток я не купувала, а зберігати як памятку одні-єдині штани які я поки ше не вділа ні разу, не буду, гг. Фоток та альбому думаю цілком вистачить. А якщо вже дуже захочеться колись згадати як то бути вагітною, то доведеться завагітніти ще раз, хехе:))
Немає коментарів:
Дописати коментар