Нам 1 рік!

Блогові "Вагітність на три країни" сьогодні 1 рік!!! 

Саме в цей день минулого року з'явився наш перший пост-знайомство.

Зараз у нас вже "мамівство на три країни" і постимо ми значно рідше.

Але сьогодні нагода згадати цей карколомний рік

ставання мамами і розповісти що у нас та наших малюків нового.

Про це далі...

Ярка: Алексові вже минуло 7 місяців. Аж не віриться як швидко минає час! Рік тому приблизно в цей період ми дізнались, що в пузі живе хлопчик, а зараз він вже тягає всіх за волосся, смокче свої пальчики на ногах, регоче до свого відображення в дзеркалі і хоче все і всіх скуштувати на смак:). Практично щодня він змінюється, вчиться чогось нового...от навіть доки писала цей текст - в малого виліз перший зуб! Нарешті гг) бо шось він з тим не поспішав! Його беззуба (тепер однозуба) усмішка просто вбиває наповал! Цих 10 кг щастя не тільки качають мої руки, а й піднімають настрій за секунду :). Не поспішає синочок і з повзанням. От тільки на днях вперше побачила, що він так гарно і правильно поповз, щоб дістати іграшку! Бо до того він вставав на чотирьох і, як жабка, стрибав вперед, відштовхуючись ногами:). А тепер вже може піднятись, тримаючись за шухляду, і витягати звідти мої речі! Дуже тішилась, коли Алекс вже міг сам сидіти. Було легше валятись з ним на пляжі, бо він собі сидів і бавився піском (часто ще й дегустував його)), і вранці можна його посадити з іграшками на килимок біля ліжка і ще собі полежати з заплющеними очима, доки він бавиться ;) Бачили фотографії котів, яким купують модну кількохярусну "хатку", а вони сплять на упаковці від неї...то Алексові, якщо дати коробку з іграшками, найбільше він буде бавитись...коробкою :) або килимком, на якому сидить! А пульт до телевізора - то взагалі найкраще що може бути!!) Спить Алекс вдень не дуже, а вночі останнім часом часто прокидається...може, через зуби такий неміцний сон, а, може, просто хоче спати з нами в ліжку гг:) Зате мені ще дуже пощастило, що прокидається він о 8 ранку, а не вдосвіта, тому не ходжу весь день сонна і з "мішками" під очима! Я досі годую грудьми...тому всякі пюре, йогурти і сочки - то таке собі "аперітіво" перед нормальною їжею :), його більше цікавить сам процес прийому їжі ложкою. Наш маленький Олександр дуже веселий і дружелюбний хлопчик! В загальному, без причини не плаче і завжди до всіх усміхається:) Тут взагалі нормально, коли тебе на вулиці може зупинити якась сеньйора чи сеньйор і почати сюсюкати до малого, говорити компліменти і розпитувати про все! Я от тільки звикаю до такої уваги :)

Христя: Ех. Як класно що вдалось реалізувати цю ідею з блогом. Вона прийшла мені абсолютно випадково в голову саме з цією назвою - Вагітність на три країни. І хоч потім з дівчатами ми шуклаи іншу коротшу назву, залишилась таки ця, перша. Саме тут тепер можна перечитувати свої тексти, переглядати фотки і це дуже тішить. Колись і Дзвінка зможе сюди заходити і читати мої вагітні пости. То надзвичайно круто:)

Моя дитина розвивається дуже швидко. Я за нею просто не встигаю. В 6 місяців і 10 днів вона вперше сама встала в себе в ліжечку. З того часу ставала цілими днями туди-сюди беззупину. Потім був перехідний період падання-ловіння-синяків. А потім нарешті навчилася гарно падати, сідаючи на дупу. Тепер їй 8,5 і вона майже ходить - тримається за стіни в хаті і так пересувається, перебігає від дивану до дивану навпроти чи до мами-тата, самостійно робить 3-4 кроки і дуже тішиться. Всі жахаються часто, бо для її віку то все дуже рано і сама вона маленька на вигляд, і вага всього 8 кг. Але так воно в нас є - супер енергійна і наполеглива дитина, яка вже в 2 місяці пробувала повзати:) Я дуже нею пишаюся, але така гіперактивніть мене дуже втомлює. В 7 місяців мала 6 зубів, стільки ж в неї і досі. Чекаємо наступних. З чим ми гальмуємо так це з прикормом. Через свою активність дитина не може всидіти в кріселку шоб поїсти і це дуже мені не подобається. Після трьох ложок їжі, Дзвінка викручується з крісла, в якому прив'язана паском, бо вже хоче стояти і бавитись. Потім вона стоїть чи повзає, а я бігаю за нею з ложкою. Все довкола в пюре, мама і дитина, стіл і підлога. Зате так вона більш менш їсть доки не набридне. Тому нам як пощастить - іноді зїдає 70 грамів, а іноді цілу порцію 150-170. Ох. Наразі їсть двічі на день - раз кашку, а раз пюре овочеве. Тепер іноді даю ще раз ввечері пюре, решта суміш і перекуси - простий йогурт та фрукти. Маємо ще спеціальне дитяче печиво, але то швидше забавка для доні, ніж їжа, а для мене привід мити дитину і прати речі гг:) Знову ж таки, через активність, не сидить у візку. От усі матусі возять дітей у візку. Це ж як так людям щастить? Бо я або несу на руках або стоячи везу або везу дитину, яка кричить на весь парк. Це мучєнія для мене зїздити в Тель-авів, наприклад, самій на півдня на прогулянку з друзями. Треба пхати і візок і нести дитину на руках. В ерго носиться поки їй не нудно, а потім виривається  - робить мостик. Тобто моя Дзвінка - така собі борчиня за свободу рухів дітей:) В 6 ранку волає зі свого ліжечка аби її звідти забрали, бо хоче рухатись і кудись йти. Так само в кафе чи ресторані - малий армагедон. Тому іноді важкувато відпочити чи справді насолодитися часом поза домом. Отаке буває. Вдома малявка весела, а от з чужими людьми чи дітьми дуже серйозна. Не роздає посмішки просто так:) Ще з нового в нас - доця хоче лізти вертикально, використовує мене як підпору щоб залізти на диван, закидає ножки догори, щоб вилазити на меблі. Кілька разів сказала "тятя", нічого схожого на "мама" ще не лунало. Чекаю. Загалом стає все веселіше і веселіше. Іноді навіть істерично весело хаха:) Я вже уявляю, шо буде як вона почне ходити і в мене сіпається око:))))

Наталя: За цей рік моє життя перевернулося догори дригом. Зі мною трапилося те, чого найбільше боялася. Ми виїхали з нашої затишної 26метрової хатки, з величезним підвіконям і з найцентральнішим місцем розташування. Я мріяла, що за багато років, ми викупимо цю нірку. Але довелося з'їхати, бо наше малятко з усіма своїми шмотками, возиками, пеленальними столиками, ванночками, не поміщалося у затишній коморці. Мені довелося покинути свою улюблену роботу. За пів року до вагітності, відсутність Коммуни в моєму житті здавалося жахливим сном, я навіть думати про таке не могла. Та чомусь, саме тоді, коли мені  як ніколи потрібна була рівновага та стабільність, все "вибухнуло".   
Мабуть, коли на довго затримуєшся "в одній позі", як якийсь йог, життя саме виштовхує тебе з "зони комфорту", бо вищі сили розуміють, що ти здатен на більше, але просто боїшся змін. І найважливіше, в нашу "дуетну ідилію" увірвалося то пескливе , запісяне, закакане, вічноголодне і потребуюче постійної уваги, нове життя. За 2 дні, Яремі пів року і лише зараз, я можу злегкістю видихнути.  Було насправді скадно... І як би мені хотілося сказати, що під час вагітності все залишалося на своїх звичних місцях - та це далеко не так. Насправді, рятував лише той внутрішній настрой, який не хотів миритися з моєю безпорадністю. Найважче було в ті моменти, коли хочеш, але не можеш: гульки, вечірки, лижі, безсонні ночі, дівчачо-хлопчачі посиденьки, подорожі... не можеш... Ця постійна втома, з якою не сила боротися... Здавалося, що усі тільки того й чекали, щоб я здалася, тому доводилося витискати з себе по повній.
Лише Михайло бачив мене справжню, нестерпну грубаску, яка вічно усім не вдоволена, та ще й з хати посеред ночі на мороз виганяє, бо бачте ніхто її не розуміє.

Це було складно..., але добре, що лише зараз це зрозуміла. Перші місяці, коли залишалася сама з малим, здавалося божеволію, боялася перетворитися з успішної на обригану. Живіт, який ніяк не спласне, цицьки, які так тішили своїми новими формами напочатку, перетворилися на апарат безперервної подачі їжі...
І лише зараз, коли повернулася, у майже звичний, довагітний темп життя, я розумію, що саме довелося пережити. А Ярема, вже стає справжнім Яремою, як кораблик назвеш, так він і попливе. Він росте, вже багато розуміє, він досить самостійний. Друзі жартують, що за декілька місяців, сам митиме посуд і готуватиме їсти. Мабуть, лише зараз я насправді полюбила свого пупса, лише зараз я усвідомила, що він справжня людина. Він багато що розуміє, його рухи стають впевненими, він спить майже всю ніч ( це неймовірно тішить). До 2-3-ох місяців усі емоції Ярема "висловлював" криками та плачем, а зараз - це смішні вигуки та дикий регіт. Мабудь, це не по-материнськи порівнювати своїх малят з домашніми улюбленцями, та зараз я така щасливиа, що в наше життя увірвалося маленьке кошеня, яке так любить обніматися і леститися, що його хочеться з'їсти. Завжди важко розпочати, але по закінченню так приємно тішитися результатом:)