Татусі!!!

Вітаємо усіх читачів з новим 2016 роком! Звісно, як молоді мами, бажаємо всім діток!!!:)

А в нас не зовсім новорічний, але такий милий пост з початку року - про татусів.

Наталін Михайло охоче залишається з Яремою наодинці, Христін Микола дозволяє Дзвінці трощити канцтовари в нього на роботі і заважати співробітникам, а Яркин Мартін виховує з Алекса майбутню зірку іспанського футболу:)

Про наших чоловіків в ролі татусів далі...

Наталя: Чи реально навчити наших хлопів бути хорошими татусями?
Ще зі школи мене неймовірно дивувало/дратувало, що більшість татів моїх коліжанок не знали ні віку, ні в якому класі навчаються їхні діти. Тому, ще до вагітності, я тренувала Михайлову пам'ять. "Паролила" соцмережі, банківські картки, сейфи значущими датами нашого сімейного життя. Але знання дат не зробить чоловіка хорошим татом! Моя коліжанка декілька років тому народила доньку, то її чоловік жодного разу не міняв підгузника дитині... Не вважаю це показником "поганого батьківства", але для мене було важливо, щоб Миха і без моєї участі міг виконувати різноманітні маніпуляції з нашим пупсом. Я такий собі борець за справедливість (як показує досвіт, це не завжди мені на користь), тому вважаю, що несправедливо покладати на маму усі обов'язки по догляду за малюками. Мене дуже дратують усі ті картинки, де ненависна мама впихає в дитину ложку зупи і заставляє мити руки і чистити зуби, а улюблений татусь купує солодощі, дає гроші на різноманітні дурниці і дозволяє сидіти за компом. Так, збоку виглядає потішно, але в реальному житті - це жахливо. Щоб уникнути такого в своїй сім'ї потрібно надавати чоловікові доступ до усіх "прєлєстєй" батьківського життя (і тут прокидається дівчинка-феміністка). Вперше, коли залишила Ярему на Михайла, його вистачило на 20хв. Але з чогось потрібно починати:) Перші рази мені й самій було тривожно, що ж вони там обоє без моїх цицьок роблять. Але зараз це ввійшло в норму. Михайло працює з дому, тому часто буває, що без мене хлопи проводять майже весь день, коли я десь ганяю. Приблизно два місяці тому Ярема вперше "наклав" в підгузник за моєї відсутності, звичайно, в чоловіка був зоровий і нюховий шок, за 10хв я пригнала додому. Весь цей час Михась тримав ноги малого у повітрі, щоб той не розмастив своє добро по всьому ліжку - це був перший досвід))) Наступного разу, він подзвонив і гордо повідомив, що справився самостійно. Залишилося ще подолати страх/лінь перед годуванням з ложки. Пам'ятаю, коли тільки з пологового приїхали, мене дуже дратувало, що малого брали на руки, торкалися, говорили з ним... він же моя дитина, з мене виліз, я його народжувала З години, то яке право ви маєте контактувати з ним... Коли цей стан мами-захисниці минув, я зрозуміла як круто, що Миха няньчиться з Яремою, обіймає, цілує. Коли хлопці гуляють без мене, трохи хвилююся, щоб чужі баби до них не чіплялися:)

Ярка: Якось так в нас поділилось, що загалом Алекс рідко залишається з татом. Насамперед, через те, що Мартін працює, тож наразі в домогосподарку "бавлюсь" я:) І хоч на роботі він не до вечора, та після цього ми або маємо якісь свої заняття, або гуляємо чи їздимо десь разом. Тож татові вечори в нас тільки двічі на тиждень, коли я йду в мовну школу. Уроки досить пізно ввечері, тому малий часто вже вередує. В цей час Мартін намагається десь гуляти, так Алексові цікавіше і більша ймовірність, що він буде чемний. Крім того, синочок досі грудний, тому десь надовго теж не відлучишся! Хоч накрайняк вже може перебитись якимись фруктовими пюре, йогуртом чи печивом. Колись Мартін жартома казав: "я хороший тато, але коли малому буде вже більше року"... десь так воно і є:) Він не з тих татів зі стереотипних анекдотів, які безпорадно дивляться на підгузник і не знають з якого боку його застібнути, зможе зробити малому якийсь перекус, зібрати його на прогулянку і все решта. Він все це вміє...але робить рідко, бо і так я завжди поруч:) З одного боку, не дуже мені такий "поділ" подобається, але з іншого, я справді маю більше часу і не вимучуюсь на роботі, тому можу більше займатись дитячими справами. Подивимось чи така "схема" буде працювати потім). Але добре знати, що якщо потрібно - то можна залишити дитину в надійних татових руках! А бачили б ви емоції Алекса, коли Мартін приходить додому! Усмішка на всі два:) Напевно, мені не такий радий, як татові. Так само, коли він йде на роботу не з самого ранку або має вихідний - малий прокидається і так тішиться, що тато на місці, зразу на нього лізе і щипає за щоки:) Коли гуляємо і Алекс починає вередувати в візочку - тато бере його на руки і плачі відразу припиняються! І дуже часто він відразу засинає на руках...Магія:) Оскільки я більше часу проводжу з малявкою, тому й краще знаю його такий-сякий режим дня і вподобання. Він не плаче без причини і, як і всі діти, хоче уваги. Часто Мартін потрапляє якраз на такі моменти, коли Алекс не в гуморі, бо хоче чи їсти, чи спати чи щось йому не подобається. Тоді починається: "чого він вічно плаче?", "не треба зразу до нього бігти, як тільки він заплаче" і всякі такі фразочки, які страшенно мене дратують, бо я ж то знаю причину сліз і краще знаю відразу чи не відразу я біжу, коли чую плач! Але таки потрібно давати чоловікові більше волі в вихованні, щоб Алекс не виріс "маминим синочком". Тим більше, не сказала б, що Мартін є і буде дуже строгим татом...любить, коли малий до нього тулиться і хоче вкусити за ніс, обнімає Алекса, коли той засинає, і тішиться, що синочку подобається бавитись м'ячем, ще трохи підросте і будуть разом грати в футбол :) 

Христя: Якось ми писали пост про те, якими татусями уявляємо своїх чоловіків. То я частково вгадала, а частково ні. Мій чоловік дуже любить нашу малу красуню, іноді він проявляє неабияку турботу, коли я вже втомлена важким днем і це мені подобається. Вечори в нас - таткові. Дитина як тільки бачить тата з роботи в дверях, кидає іграшки і швидо повзе до нього і не відпускає весь вечір. Потім він же її вкладає спатки наніч. Вона цілком не проти його товариства і за моєї відсутності. І взагалі – вона говорить постійно “тя-тя”, нічого схожого на звук “м” не видає:) Лишала кілька разів їх на півдня самих і все ок. Бігла пошвидше додому, переживала, а вони собі спокійно дають раду. Раз застала взагалі нереальну картину - чоловік працював за комп'ютером, а доця сама бавилась. Це дуже рідко таке буває, бо вона не любить сама гратися. Причому і чоловік спокійний і дитина нагодована. Єдине, що тато не ризикує годувати її пюрешками тому вона їсть суміш, це він зробить, ну і так само тато не годує сам себе. Каже мені по дорозі купити обід як вертатимусь або ж прийти і зготувати хехе:) Тож я впевнена, що раптом шо, то татко дав би собі раду і весь день з дитиною, і Дзвінка була б не проти. То мене тішить, бо тут серед наших знайомих зовсім інші історії - малюки, а особливо хлопчики пропадають за мамами. Миколина співробітниця, яка має сина старшого від нашої на місяць, ніяк не може нормально повернутись до робочого режиму, бо малий дуже без неї плаче. Вони вже поміняли три няні і малого нещодавно вигнали з садочку гг:) Наш тато навіть двічі був з малою в педіатра без мене, сам ходив вигулювати Дзвінку, коли я хворіла тощо, як десь їдемо на вікенд то дитина в нього на руках. Також тато допомагає з нічними колисаннями, ящо дитина прокидається, грає ввечері на гітарі і читає свої наукові статті замість казки наніч:). Я, до речі, геть не пам'ятаю казок, в мене вічно закінчення не такі. От що сталось з колобком в кінці казки? Звісно, я б хотіла ще більш самостійного татка. Бо все одно є оте відчуття в нього, що мама поруч чи скоро прийде і це зробить. Мій ще не дотягує до рівня наших друзів-татусів - француза і шведа, але може з часом. От справді є чого повчитися з іноземців. І шведка і француженка хоч і в декреті, не беруть на себе аж надто багато обовязків. То колосально і так не схоже на наших матусь, тай на мене саму, зрештою. Головне, дати чоловікові можливість самому приймати рішення, щоб він знав, що не конче мене питати в який светрик вдіти дитину, чи в якій кишені візка підгузники, а де водичка і тд. Ну і наостанок додам, що тато в 6й годині ранку дуже відрізняється від тата в 9й годині. Перший готовий нас з Дзвіною прибити:)

Хр