Типова сім'я!

Як виглядає типова українська, ізраїльська та іспанська сім'я?

Ми вирішили поспостерігати за сім'ями в наших країнах і ось тут зібрали свої дуже суб'єктивні, але цікаві враження... Читайте:)

Христя: В Ізраїлі прийнято мати багато дітей. Типова сім'я це 3 діток, я б сказала, а типова хасидська сімя (релігійні ортодоксальні євреї, ті що в Умань і Белз з'їжджаються) - 7 діток. Батько в чорному костюмі і капелюсі, покірна дружина в перуці і довгій спідниці везе один візок з найменшим малюком, а старші діти тримаюттся по обидва боки того візка. Таке часто можна побачити на вулиці. Одного разу така скромна мама на мій подив спритно видерлась зі старшими дітьми на дерево, мене це чомусь здивувало. Хех. Ізраїльські діти дуже шумні - гасають, верещать, голосно бавляться. Як і дорослі, зрештою. Чи вони йдуть по вулиці, чи стоять переді мною в касі супермаркету, чи в торгцентрі чи в релігійних місцях - вони всі щось голосно розповідають, викрикують, а батьки часто кажуть дітям “льо” - ні!!! Це просто слово яке я знаю, тому й чую його:). Тут люблять дітей. Я ніколи не бачила сумних чи ревучих дітей на вулиці, жодних стресових ситуацій чи боронь боже, щоб дитину привселюдно сварили чи давали ляпаса. Жоднісінького разу! Всі веселі, діти регочуть, мами голосно теревенять, тати скочуються по траві з дітьми чи бігають за ними. Ну або я просто ідеалізую, але, направду, не бачила істеричних мам наприклад,які нервово оглядаються по сторонах, хоча доволі багато спостерігаю за людьми тут, бо самій цікаво. Не знаю чи то виховання чи особливості менталітету, але і діти і дорослі іноді надто самовпевнені, від цього і надто пихаті. Така якась протилежність до нас. Ну наприклад ніхто не вибачається якщо штовхне на вулиці, дітиська пхаються-пропихаються навіть якщо я вагітна з пузом не почую слова “слєха” - вибач. Це от мені не подобається. Але в плані загальному - в кожного своя позиція, думка тощо, самовпевненість так важлива для особистостей, навіть ще малих. От це класно. Або от укр. мами завжди бояться чогось, завжли встидно перед кимось чи важлива думка суспільства -  “а шо люди скажуть”, “стій тихо” “тут брудно – не бався” , "не лізь туди в чистому светрі"і тд, а тут всім байдуже на інших, а дітям можна майже все. Я тут не була в синагозі, звісно, то не знаю, але от як штурмують дітей в нас в церквах знаю бо бачила не раз ("стій каменем!). Ось таке в мене враження. Щасливі діти в успішній країні, хоча кожного цього кучерявого (так, тут всі кучеряві) веселого малюка - хлопчика чи дівчинку в 17 років чекає армія. Усіх без відкосів. Але їм не сумно:) 
 
Ярка: Трохи важко описати типічну іспанську сім'ю, бо іспанці з різних регіонів країни дуже відрізняються між собою. До прикладу, андалусці з півдня відкритіші і гарячіші, ніж більш стримані майоркінці. Та й якщо вже говорити про Майорку, особливо Пальму, то не так вже й багато тут корінних мешканців, дуже інтернаціональне місто і більшість жителів такі, як я - колись приїхали, закохалися в пальми і море і залишились тут, але все ж, навіть іноземці, які тут живуть вже довгенько, переймають іспанський стиль життя та іспанські звички. Для мене, найпомітнішою відмінністю між тутешніми сім'ями і нашими досі залишається - харчування. Тобто, навіть не ЩО їдять, а КОЛИ! Вранці відразу після сну обходяться кавою, а діти какао, або якимсь таким шоколадно-молочним напоєм. Вже десь об 11 годині діти в школі мають перерву для перекусу, а в кафе в місті більшає відвідувачів. Вечеряють іспанці дуже-дуже пізно. Навіть є жарт: якщо я повернулась додому після опівночі - не означає, що я була десь на вечірці, я просто вечеряла :) Хоча, звісно, якщо дітям вранці до школи, то їх відправляють спати пораніше. З одруженням і дітьми тут не поспішають...інколи відчуваю себе наймолодшою мамою на острові гг:),  більшість матусь з малюками, яких зустрічаю на дитмайданчиках, такі далеко за 30! Декрет тут тільки декілька місяців, тому діток віддають в садочки з раннього віку. Дуже, ну просто дуже часто тут бачу двійнят! Практично кожен третій візок - подвійний. Напевно, теплий клімат сприяє. Про виховання маленьких іспанців не можу багато розповісти, бо не маю багато знайомих з дітьми...але від багатьох українських жіночок (і інших зі східної Європи) чула, що іспанські діти дуже невиховані, дозволяють собі все, що хочуть, негарно ведуть себе на людях...хоча від тих же жіночок чула схоже і про дітей інших національностей, так що, думаю, проблема тут не в дітях хехе:) Подорожують типічні іспанці (чи принаймні майоркінці)...в Іспанії:) З одного боку, їдучи з півдня на північ Іспанії чи зі сходу на захід справді потрапляєш ніби в іншу країну - з іншим кліматом, традиціями і, інколи, навіть мовою! Але тут багато знайомих навіть не виїжджають за межі Майорки, а просто на вихідні їдуть в інший кінець острова і там знімають якийсь готель! Хоча, може, це тільки мені дивно як можна не використовувати свій європейський паспорт і можливість подорожувати без віз і кордонів :)
 
Наталя: Коли говорять про українську сім’ю в голові вимальовується картинка: дружина порається по дому, дітки бігають довкола мами, а ось і чоловік з роботи поспішає ….  Та й якщо пройтися по моїх друзях, то так воно і виглядає. Трохи нуднувато, якщо чесно… народжувати\годувати\прибирати…  Такий собі «довічний декрет». Я б мабуть збожеволіла, бо вже після 3 місяців декрету зрозуміла, що стаю досить неадекватною…  Ніколи не зрозумію жінок, які віддають 100% свого часу сім’ї. Мій синдром гніздування зник тоді ж коли витекло останнє молоко:) Щось розподобалося постійно варити їсти і прибирати, та й образ «ідеальної дружини» мені не до душі. Насправді, коли припинила годувати, стала такою як була до вагітності, прямолінійною та різкою, без усіляких «мі-мі-мі» (найважче це сприйняла моя мама). Цікаво, як Михайло мириться з дружиною – антигосподинею???))) Коли ми гиркаємося, він інколи дорікає, що я не роблю всього того, що б мала робити…  Та він розуміє, що по-іншому я не зможу і не вмію. Якось в нас так вже повелося, якщо ти зголоднів, то зготуй щось. От наш Яремище  підросте і перекинемо на нього трохи хатніх обов’язків наших, буде  дивувати кулінарними шедеврами. А поки він тішить нас новими досягненнями, постійно регоче і смішно тужиться коли какає))) Але це все забирає дуже багато часу. Коли  минає деякий час після заміжжя, батьки починають - «народи нам онуків, ми їх самі бавити будемо…». Ніхто за язик не тягнув))) З наступного тижня моя мама виходить у декретну відпустку, щоб доглядати за нашим слоненям. Моя хороша мама, жертвує свой час, щоб він був у мене. Знаєте, говорять: щасливі батьки-щасливі діти. Моя сім’я, мій стиль життя для мене є ідеальним і вводячи себе в якість загальноприйняті рамки, я ніколи не буду щасливою. Тому живемо саме так!