До Христі і Ярки сьогодні не постукають у двері колядники і не зайдуть вертепи, а Наталя обов'язково спробує всі 12 святвечірніх страв;) Про наше Різдво читайте далі...
Христя: З яким би захватом я не ліпила вареники на Святвечір чи не варила грибну юшку, рідних людей, коляди та вертепів, так само як і снігу нам ніде в Ізраїлі не знайти. Мовчу вже про домашню різдвяну шинку, ммм:) Частково Різдво ми вже відсвяткували в грудні, на католицький Святвечір вибралися до Вифлеєму, що в Палестинській автономії. Натрапили там на групу українських прочан, які колядували на сцені цього великого крісмес-фестивалю. Щоправда, в храм Різдва Христового так і не потрапили, тому обов'язково доведеться поїхати туди ще раз. Зате там ми трохи відчули святкову атмосферу, побачили ялинку і шопку, натовпи туристів та вифлеємську зірку (я собі знаю шо це була вона, найсправжнісінька). Хоч я і на Святій Землі, Різдво - це все-таки не місце, а рідні люди поруч і тепло зустрічі з ними. Відсвяткую Різдво вже наступного року в Україні, з новою рідною людинкою, яка у нас вже скоро зявиться, а цього року просто смачно поїмо при свічках і прогуляємося набережною цієї дивної країни інших релігій. Всім веселих свят!
Ярка: У Львові свята тільки починаються, а в Іспанії вже завершились. Різдво ми відсвяткували ще 2 тижні тому. Моє перше Різдво в грудні і вперше з новою маленькою сім'єю. В попередні роки, хоч наша сімейка зовсім не маленька, ми завжди святкували ще й з іншими родичами. Тому трохи незвично, що цьогорічне Різдво таке аж надто домашнє і сімейне. Але хочеться, хоч і чисто символічно, відсвяткувати і наш Святвечір. Сьогодні спробуємо:) 12-ти страв на нас двох буде забагато, тому в "меню" на вечір борщ, вареники і рибка. Вчора в супермаркеті шукала пшеницю на кутю...але не знайшла. Пошуків продовжити не зможу, бо сьогодні тут місцеве свято, тому все зачинено. Але суть Різдва від цього не втратиться. А перед вечерею зайдемо до української церкви, яка тут поруч. Я тут тільки кілька місяців, але в такий день якось особливо хочеться додому....до того першого дому. Наступного року у нашій маленькій сім'ї вже буде більше "українців", то, можливо, українське Різдво відсвяткуємо з більшим розмахом. Христос Рождається!
Наталя: На середині вагітності я перетворююся на “ідеальну дружину”. Я почала готувати їсти і прибирати вдома... І це мене лякає, я боюся стати зразковою домогосподинею. Моєму Михайлу за 4 роки спільного життя цього не вдалося зробити. А малий, за 4 місяці в моєму животі зробив неможливе. Та чуда у цей святковий вечір не сталося, я не зробила ні куті, ні пампухів:) Кожного Різдва ми збираємося своїми шістьма міні-сім'ями утворюючи велику родину. У цей вечір усі жіночки хизуються своїми кулінарними вміннями. Намагаються добавити у кутю щось неординарне чи внести нововведення до святкового столу. А ми з коханим тарабанимося з порожніми контейнерами, які після вечері наповнюємо усім недоїдженим. На декілька днів я матиму чистий спокій і відкладу свої материнсько-подружні інстинкти на задній план. Та от думаю наступного року приготування чогось свого мене не омине. Коли сімейство Яремо-Семкуличів налічувало лише нас двох, відсутність своїх наїдків спускалася з рук, бо ми молоді, недосвідчені. А от коли з'явиться бейбік - це підвищить статус нашої родини на декілька пунктів. Ось тоді заведу кулінарну книгу і буду готувати для усіх сімейних здибанок. А цього вечора я ще насолоджуватимуся своєю “готувальницькою” незалежністю, усіма сімейними плітками та дивом, що росте у моєму пузі.
Немає коментарів:
Дописати коментар