Історія друга. Яркині пологи!

Ще кілька постів тому Ярка описувала як чекає народження малюка з дня на день, а тепер вона вже матуся. Тож надійшла її черга розповісти про свої пологи.

 

Попередньою датою моїх пологів було 8 квітня. Але ще десь за тиждень до того я вже з дня на день очікувала цього. Мені майже щоночі снилось, що я народжую:) і звертала увагу на будь-які зміни в організмі чи самопочутті. Не було відчуття, що вже дуже важко чи набридло бути пузатою, а просто хотілось вже пошвидше побачити свою малявку! У всіх фільмах у вагітних відходять води десь в неочікуваних місцях, але я чомусь була впевнена, що це так тільки в кіно, а в нормальних людей починаються невеликі перейми, які потім сильнішають і частішають. Але, виявляється, що ні:) 7 квітня ввечері ми з чоловіком поїхали сфотографувати мене на мої нові іспанські документи, після цього ще вирішили дізнатись про абонементи в басейн і зал в іншому кінці міста... виходимо з машини... І бац - я відчуваю, що мої джинси стають моментально мокрими:) Ні про які абонементи ми вже, звісно, не розпитували, а скоро поїхали додому взяти мої речі і в лікарню. Ніхто з нас не знав скільки часу ми маємо на все про все, але перейм ще не було, тому сподівались, що встигнемо:)

В лікарні мене відразу оглянули, підтвердили, що це таки порвалась ця "водяна сумка", але розкриття ще зовсім невелике і відправили мене на таке крісло, де слухали як рухається малий всередині. Додому мене вже не відправляли, тому розуміла, що все от-от трапиться:) Нас з чоловіком поселили в гарну одномісну палату (з диваном для гостя) і сказали рахувати час між переймами...вони справді щоразу сильнішали і частішали. Так ми пробули там до ранку, доки прийшли лікарі і поставили мені міні-капельницю з антибіотиком, бо дитина без тієї "водяної сумки" менш захищена. Потім знову відвели на той апарат, щоб слухати бейбіка. Перейми були вже досить сильними, треба було тримати себе в руках, намагатись глибоко дихати і тоді було трохи легше, хоча відчуття не з приємних. Після цього лікарка сказала, що треба знов перевірити розкриття, але сама вона сумнівається, шо то так скоро.... І вона помилялась! До своєї кімнати я вже не мала часу повертатись:) Мене зразу відвели в пологову палату! Я підтвердила, що хочу епідуральну анестезію, хоча Мартін сто разів перепитувався чи точно, нащо вона мені і, може, краще без. Але перейми вже були настільки болючими і так часто, що я не хотіла терпіти цього. Але доки мені знову поставили капельницю і доки я, навіть майже не читаючи (в такому стані навіть українською не змогла б читати)) підписала папери, що я погоджуюсь на епідуралку.... Було вже запізно:) Малий вже був "на підході"! Чоловік був зі мною, хоча перед тим таки перепитувався чи я точно цього хочу, бо він був би не проти пропустити це дійство:), але вже в процесі часу на роздуми і обговорювання не було, він терпляче махав чимось над моєю головою, подаючи мені холодне повітря і перекладав що говорили лікарі, хоча вони намагались говорити англійською, але й іспанською я більш-менш розуміла. Тужитись не завжди вдавалось довго і правильно, то довелось трохи надрізати (зараз шов вже майже зажив). А далі все відбулось так швидко, що досі не віриться... І все - мій синочок вже в мене на животі смокче свої пальці:)

В лікарні треба було пробути 48 годин... За цей час малого забирали хіба на 10-15 хвилин на якісь огляди і все! І це дуже добре, бо за тих 2 дні ми вже встигли освоїтись і "звикнути" один до одного. Малий відразу почав правильно смоктати, йому не давали ніяких сосочок-пипочок, того молозива йому не було замало, а вже вдома в мене з'явилось молоко!

Зараз нашому Алексу вже півтора тижня і я ще насолоджуюся цим періодом, коли він переважно спить і прокидається тільки щоб поїсти:) Наш синочок прийшов на світ суперпунктуально, то, сподіваюсь, ця риса буде у нього все життя, люблю таких ;)