Діти-квіти!

Що ми знаємо про дітей? Про наш досвід з малюками і чи стане він в пригоді, коли з'являться власні діти, читайте далі...



Ярка: У якомусь із попередніх постів я вже згадувала про те, що маю молодшу сестру і двох молодших братів. І різниця у віці в нас не маленька. Тому такий-сякий досвід бути з дітьми я вже маю. Сподіваюсь, що це пригодиться. Бо насправді чим ближче дата народження дитинки - тим частіше починаєш думати "а що з нею робити далі". Принаймні, тримати немовля на руках не боюся - це вже добре. Але все одно зараз це все так дуже теоретично і уявно...а що буде, коли цей час настане. Хоча зараз я частіше думаю як буде весело гуляти з нашим синочком, бавитись на дитячому майданчику, через скільки часу після народження ми зможемо вже десь подорожувати і як гарно буде виглядати мій чоловік зі слінгом:) Про те, що він може захворіти, а я не буду знати що робити, чи щось на зразок такого - я намагають не думати. Тоді у пригоді мають стати книжки, дзвінки до мами і лікарі. Загалом, думаю, скільки б ми не готувались бути мамами, скільки книжок б не прочитали - всьому ми будемо вчитись "по ходу" і з власного досвіду:)

Наталя: В мене є молодший брат, який в дитинстві дуже хворів. Майже рік моя мама провела з ним в лікарні. Можливо саме тому я і боялася мати діток. Адже першим в моєму житті прикладом материнства була мама, яка на декілька місяців випала з життя, відмовилася від всього... Коли все налагодилося і з лікарні мої переселилися додому, в мене виникла цікавість до того малого пупса. Та батьки оберігали його від усіх і в тому числі від мене. Тому той досвід, який я могла отримати від баюкання мого брата я не здобула. Та будучи на їхньому місці я б робила теж саме. І вже потім, через багато років, моя коліжанка, вже зараз багатодітна мама, народила вперше. Вона народила синочка і запропонувала бути хресною. На її місці, я б ніколи не зробила себе тодішню, безвідповідальну студентку, хресною своєї дитини. Та Іра в мене повірила. Я так боялася до нього торкатися, я взагалі не розуміла що з ним можна робити, як його тримати щоб не вдавити, чи щоб голова не відірвалася. Саме він був моїм “піддослідним кроликом”, я відкривала для себе все нові відчуття, нові можливості малятка. Завдяки Миколі я багато чому навчилася. Але з витиранням попи завжди були проблеми. Ще коли похреснику було декілька місяців і мої куми залишали Миколу на мене, Іра просила його: "Миколка, покакай поки я з татом вдома, бо коли ми підемо, хресна не буде міняти тобі підгузок". І він розумів і робив своє “темне діло “ ще за присутності батьків. Зараз Миколі вже 5 років і так цікаво спостерігати як він росте... і так приємно, що я є частинкою його життя.

Христя: Я - єдина дитина в сім'ї, малюків бачила хіба в гостях у родичів чи друзів, на руках тримала не більше кількох хвилин. Тож як реагуватиму на власного малючка, не знаю. Чи спіткає мене паніка, як багатьох молодих матусь, які навіть бояться торкнутися дитини, аби не нашкодити? Хз. Зараз я точно нічого не боюся, а дууууже вже хочу аби немовля було з нами, торкатись його і брати на руки. Я вже навіть вивчила одну колискову. Намагаюсь іноді уявити як воно могло б виглядати, на кого буде схожою наша дівчинка, яка комбінація з нас обох могла б вирости. Це все дуже цікаво. Найдовше ми були з дітьми це один тиждень, коли до нас вгості приїхала чоловікова сестра з двома малими. Ми були шоковані скільки дітям потрібно віддавати уваги, енергії та проявляти терпіння. Ми тоді стомилися і вирішили, що власні діти то інше:). Якими будемо батьками - побачимо пізніше. Точно знаю, що ми будемо щасливішими як би важко нам не довелось.