Бути батьками!

Важко наперед передбачити, наскільки поява дитини змінить наше життя. Але з іншого боку, так цікаво поспостерігати за нами і спробувати уявити - якими ж матусями будемо ми і якими татусями ми бачимо своїх чоловіків. 

Ярка: Колись навіть не уявляла собі, що буду жити не в Україні. А зараз треба перелаштовуватись, бо, думаю, що сімейне виховання залежить не тільки від сім'ї, а й від того де ви живете. Переважно в європейських країнах, коли тобі приблизно 18 і ти досі живеш з батьками - то срашне позорище:) Мартін теж не залежав від батьківської опіки ще від 16-17-ти років. Тому, впевнена, і свого сина він буде виховувати з такою думкою:) До цього, звісно, ще дуууже далеко, а на початках уявляю його дбайливим татком, який буде тішитись, коли дитина буде його обнімати і цьомати, і захоче догоджати йому у всіх дитячих захцянках (в розумних мірах, звісно). Не знаю чи ми будемо строгими батьками чи ні. Але, думаю, приблизно однаковими, а не тато - добрий, а мама - нічого не дозволяє (чи навпаки). Я виросла в великій сім'ї, де було якесь таке відчуття "золотої середини", тобто без надмірної строгості, але і без зайвих сюсюкань, де підтримували наші ідеї і плани, але і слідкували, щоб вони не перейшли межу дозволеного, де до нас всіх ставились однаково і любили всіх однаково. Оце все я б хотіла, щоб було і в моїй новій сім'ї. І треба, щоб цю атмосферу підтримували і мама, і тато.

Наталя: Михайло вважає що роль “доброго поліцейського” в нашій сім'ї належатиме йому, а я буду деспотом. Я ніколи не любила сюсюкатися з іншими чи жаліти когось, тому не думаю, що з народженням малявки щось кардинально зміниться. Звісно, доки він буде, як шарпей, я не зможу бути строгою чи злитися, що він не розуміє мене. Але коли вік малечі сягне адекватного для сприйняття, мені б дуже хотілося щоб між нами завжди було порозуміння і взаємоповага. Я точно не буду “затикати” його бажання поспілкуватися зі мною або довідатися про щось нове, супермодними гаджетами, що робить більшість сучасних батьків. Дивно, адже усі батьки хочуть, щоб їхні дітки були наймудрішими та найособливішими. Вони записуюють малят у спеціалізовані дошкільні заклади з поглибленим вивчення чогось там, а по приходу додому тулять до рук малечі планшети чи телефони з немудрими забавками, що притуплює їхнє бажання до розвитку та пізнання чогось нового. А згодом доходить до того що це дитя всидіти спокійно за столом не може, доки їй не дадуть побавитися телефоном (це вже з власного родинного досвіду). Коли була малою, я помітила жахливу закономірність серед однокласників. Тати більшості моїх друзів не знали ,у якому класі вчаться їхні діти, а деякі і вік своїх нащадків. Як таке можливо? Мої батьки брали активну участь в моєму житті, в той же момент “не обрізаючи крил”. Вони адекватно реагували на постійні зміни мого іміджу, відвідини рок-концертів та мандрівки до інших міст.Цікаво якими будуть підлітки, коли ми станемо старшими, та чи зможемо адекватно реагувати на їхні витрибеньки... Щоб там не було, та я вважаю, що у вихованні малечі ми обоє повинні брати активну участь. Адже ми різні і сприйняття у кожного з нас інше, то ж буде добре, якщо малючок матиме можливість черпати знання і від програміста тата і від творчої мами;)

Христя: Я думаю, в роль тата і мами ми вживатимемось “по ходу”, вже коли народиться наша донька. Ну, але опираючись на наші характери, звісно, можна трохи пороздумувати - якими ж батьками ми будемо. Я от точно буду мамою сюсюкалкою-панікеркою-сто-цьомів-за-хвилину або я-зроблю-все-сама:) Намагатимусь звісно без фанатизму, ну але хто-зна чи вийде. Бути холодною чи надто строгою мені певно буде важко. Але з цим якраз справиться мій чоловік. Ну дуже строгим він навряд чи буде, але от стриманішим і поміркованішим це точно. Думаю, з донькою він не сюсюкатиметься, не дозволятиме над міру, проте турбуватись про малявку, переживати за неї, любити і виховувати її він буде у свій спосіб. Я вже спостерігаю як він вболіває за успіхи в навчанні своєї улюбленої племінниці, обговорює з нею по скайпу сонячну систему та вчить набирати гітарні акорди. Мені дуже приємно бачити його небайдужість та зацікавлення. Тому я більш ніж впевнена, він намагатиметься виховати нашу доньку маленьким генієм. Він навіть трохи сумує, що поки дитину можна буде розвивати і грузити інтелектуальним чтивом, шось обговорювати, має пройти ще трохи часу, гг:) Отже, десь такими бачу нас зараз, але все одно, малявка внесе свої правки в наші характери і звички в будь-якому випадку. Тому наразі важко сказати як воно бути батьками і якими ми точно будемо, особливо в перші місяці. Може поява крикливого "камочка счастья" переверне наше життя з ніг на голову і ми взагалі поміняємоь ролями:) Про те, чи співпали наші очікування з реальністю - звіримо пізніше.