Про страхи...

Вагітність разом з багатьма приємними моментами, привносить в наше молоде життя й багато страхів та переживань. Чого ми боїмося, про що з хвилюванням думаємо, як дати собі раду з важкими думками в очікуванні немовляти читайте далі...

Наталя: Я боялася і боюся бути мамою. Але щоб позбутися цього страху, хоча б трохи, потрібно зрозуміти причини, розділити той величезний переляк на декілька маленьких страшків. Отже: відсутність фігури. Я боюся бути “пухнастою” мамою. Зараз наче все собі спланувала. Після народження відмовлюся від всілякої смакоти, займатимусь вправами з журналу “маминої молодості”. Але як то все буде насправді? Після токсикозу в мене наче друге дихання відкрилося, ще один шлунок виріс. Я їм з неймовірною насолодою та величезними порціями. Говорять, що в другому триместрі це нормально, та найголовніше вчасно зупинитися, бо тоді вже й чудодійні вирізки з журналу не допоможуть. Затуркана домогосподарка. Я боюся забути (забити) про себе. Можливо тому, я ніколи не намагалася бути “берегинею домашнього вогнища”?! Я проводжу мало часу на кухні, тобто взагалі його не проводжу там, я не слідкую за ідеальними порядками, і в нас вічно гори немитого посуду... Я ніколи не намагалася бути ідеальною дружиною і Михайла це влаштовує. Та сумніваюся, що влаштує малечу. Але як встигати то все та не забувати про себе? Та найбільший страх — це брак часу для самореалізації. Я боюся прокинутися, якось, в 35 і зрозуміти, що крім сім”ї в мене нічого немає. А усі ті мрії залишилися лише мріями. І можливо в наступному житті пощастить більше. В майбутньому доведеться постійно себе штурхати, щоб декретна відпустка не затягнулася на декілька років, та щоб не було надто пізно втілювати в життя грандіозні плани. На щастя, маю хороший приклад для наслідування — коліжанку з трьома синами та колегу по роботі з п'ятьма гризунами. І наявність такої кількості потомства не заважає їм прекрасно виглядати та досягати поставлених цілей. Отож, все залежить від мене.

Христя: Мені від страху допомагають знання. Про вагітність я прочитала вже дуже багато форумів, розпитала вагітних подруг, всіх двох-,троюрідних сестер, які вже народили, дістаю запитаннями подруг-медиків і т.д. В мене якась панічна жага до знань з'явилася стосовно вагітності, хочеться знати все і навіть більше:) Зараз читаю паралельно дві книжки відомої американської авторки бестселерів про вагітність і дітей Heidi Murkoff, а також одну з найстаріших і знаних книжок США авторства Бенжаміна Спока. До цього я прочитала куплену у Львові на форумі книжку "Французьке виховання", яка мені дуже сподобалась, ще маю німецьку книжку про перші тижні життя немовляти, де все дуже гарно розписано. Тому тепер мені здається що я, так би мовити, вже трохи підкована і мені спокійніше, аніж не знати шо і як зі мною відбуватиметься і протягом вагітності, і під час пологів і після, і потім шо робити з малюком. Це страх зменшує, але не гарантує його відсутності, бо, все-таки, пологи - це як пощастить, адже у всіх вони по-різному проходять. Відповідно, пологів так, боюсь, але про це намагаюсь не думати. Страх народження дитини в іншій країні теж є, хоча, скажу чесно, в Україні я б нізащо не хотіла народжувати, боялась би значно більше. Тут у важливий момент можу чогось не зрозуміти, а хтось може не зрозуміти мене. В Ізраїлі наперед про пологи не домовляєшся, а їдеш в який хочеш пологовий вже коли народжуєш, тому хто буде на зміні з лікарів та акушерів, той і прийматиме пологи, відтак, знати наперед чи буде там англомовний чи хтось російськомовний неможливо. Тому можу сказати, шо за це переживаю, адже в такий важливий момент як пологи хотілось би все розуміти і не дати зробити з собою щось не те, хоча загалом в їхній медицині я впевнена, лише хочу тримати все під контролем. Недавно додався ше один страх - залишитись геть самій, коли почнуться пологи, бо чоловік вирішив з'їздити в Європу у відрядження на початку березня. Хоч мої пологи призначені на кінець березня, проте нема гарантії, що немовля не захоче народитися раніше, як то часто буває з дівчатками. Ось. З інших страхів ну це як у всіх напевно - аби було грудне молоко, аби дитина була здорова, аби я після пологів швидко повернулась до рідненьких 55 кг звичної ваги і таке інше. Але це все вже потім.

Ярка: Загалом я не боягузка. Та й не зауважувала за собою "накручування" чи "нагнітання" ситуації. Але, думаю, під час вагітності боятись чогось - це цілком нормально. Напочатку було страшно, що щось піде не так. Ще й зважаючи, що до лікаря я вперше звернулась досить таки пізно. Пам'ятаю ту паузу під час обстеження і то полегшення після слів лікарки "вері ґуд" :) Але, як на мене, цього варто боятись лише на перших місяцях, зараз такого страху у мене вже немає. Ходити на обстеження і здавати аналізи якось теж не страшно. Але теж був момент, коли треба було здавати кров, аби виявити чи в дитини немає ризику на синдром Дауна. Таке навіть озвучувати страшно. Але, слава Богу, і там все було "вері ґуд". Тож більшість таких "дрібних" страхів вже минули, а попереду залишається найголовніший - пологи! Але тут ми безсилі. Боїмось чи не боїмось - цього не уникнути :) Тут в пригоді стануть розповіді тих, кому це вдалось зробити дуже-дуже легко...тоді є надія, що і в тебе так буде. Багато чула про страхи не доїхати вчасно до пологового будинку чи, як у моєму випадку, не зрозуміти лікарів-іноземців. Але над цим я якось ще не задумувалась. Можливо, бо надіюсь на свого чоловіка, який і буде моїм "таксистом" і "перекладачем" раптом щось :) В більшості наші страхи є безпідставними, тому потрібно навчитись не накручувати себе і намагатись думати лише про приємне.