Ааа...я вагітна!

Христя: Перша ознака вагітності для мене це - підвищена температура. Ще не знаючи що я вагітна, мене кидало в якийсь жар, на чолі виступав піт. Одного ранку я поїхала на своєму ровері в найближчий дрогері-маркт і купила один-єдиний тест. Тест показав мені спочатку одну чітку, а потім і другу смужечку. На секунду я втішилась, бо ми цього чекали, потім різко злякалася (обоже-явагітна-шоробити) і пішла читати в інтернеті щось про вагітність. Чоловіка вирішила не турбувати посеред робочого дня і не казати ж таку новину по телефону. Ввечері він прийшов з роботи, ми сіли вечеряти і тут я кажу що на десерт в нас сьогодні дещо особливе і показую йому тест)) Чоловік втішився, втім, апетит йому трохи пропав:) Потім він спитав шось типу, а хто там. З того вечора ми й почали звикати до думки, що в нас хтось буде і досі продовжуємо. 

 

Ярина: Я ще досі, певно, не усвідомила що сталось :) ніби головою розумієш, що щораз то швидше і в тебе буде дитина, але це відчуття і розуміння якесь ще далеке...в хорошому розумінні цього слова...хоча, звісно, вже ближче, ніж було напочатку :) тоді це були змішані відчуття шоку, радості, переживання....а зараз все вже більш "по-дорослому")) хоча тішусь, що я про це дізналась не через повідомлення...як мій чоловік))))))) бо тоді ще б, напевно, до того всього додалась паніка :D але чоловіки ж відважніші...ну, принаймні так було у цій ситуації ;)

Наталя: У всіх моїх починаннях завжди присутній Михайло(мій чоловік). Тому слова: «Краще присядь, я повинна тобі щось розповісти…» у наших розмовах я не використовую. При найменшій підозрі, що у нас все вдалося і я завагітніла, Михайло побіг до аптеки за тестом. Я намагалася його відмовити, бо для чого «на дурно» витрачати гроші, адже наступного дня спланувала похід до лікаря, та він наполягав, що все повинно бути, як у кіно))). Він чемно стояв під вбиральнею в "очікуванні довгоочікуваного" вироку. Тестам не надто довіряю, тому дві полоски не були переконливими для мене. А от Михайло ганяв по хаті, як мала дитина на Миколая. Отож, наступного дня, на голодний шлунок та з усіма можливими аналізами, ми помандрували на Короленка. На щастя, ми натрапили на дуже приємного лікаря – Луцишин, яка гарно реагувала на наші недолугі жарти і мій словесний потік. Після здачі аналізів я чекала до обіду, щоб лікарка підтвердила наші сподівання. По телефону я декілька разів перепитала, чи я все вірно почула, бо дуже дивувалася, що ось так, з першого разу нам все вдалося. Одразу перетелефонувала своїй багатодітній коліжанці, яка щоразу після народження кожного сина відкладала для мене дитячі лашки, а також ще 2 роки тому заповіла ліжечко))). До батьків приїхали особисто. Вони неймовірно здивувалися, бо вже мабуть зневірилися, що я коли небудь «дозрію» до материнства. Найбільше емоцій ми з Михайлом отримали від реакцій наших бабусь, які верещали і плакати в слухавку одночасно. А усім іншим повідомляємо через наш блог)